Напередодні 40-х роковин аварії на Чорнобильській атомній електростанції, в аудиторії етнодизайну (№325) на факультеті мистецтва, менеджменту, педагогіки і психології відкрилася унікальна експозиція однієї мистецької роботи – полотна «Чорнобильська Мадонна» написаного кандидатом педагогічних наук, доцентом кафедри мистецької освіти і візуально-музичних практикта членом Національної спілки дизайнерів України Ольгою Стрілець.
Понад двадцять років воно зберігалося в особистому архіві мисткині, а нині вперше доступне до огляду сковородинівцями та усіма охочими. Твір, виконаний у техніці гарячого батику на натуральному атласі, буде доступний на локації до огляду відвідувачів протягом найближчих кількох тижнів.
Поява цієї роботи саме зараз є глибоко символічною, адже, за словами Ольги Володимирівни, вона була створена близько 23 років тому і фактично «воскресла» після тривалого забуття. Стрілець власноруч готувала полотно до виставки, обережно відновлюючи та відпрасовуючи щільну тканину, яка роками зберігала в собі енергію пережитого болю. Як зазначає сама авторка, рішення показати роботу сьогодні продиктоване бажанням нагадати про «невидиму смерть», що прийшла на українську землю, та водночас дати надію сучасному поколінню студентів, яким належить відроджувати країну.
Мистецьке полотно вражає своєю багатошаровістю та трагізмом образів, де головна героїня – Чорнобильська Мадонна – постає в моменті найвищого відчаю. Її хустка падає з плечей, руки розкриті в безсиллі, а очі сповнені жаху перед лихом, яке неможливо зупинити. Поруч із нею Ольга Стрілець зобразила вагітну жінку, що закриває обличчя руками, як нагадування про трагедію примусових абортів того часу, та дівчинку з порожнім гніздом у руках – символом спорожнілої землі, де більше не створюватимуться сім’ї. Навіть традиційне Дерево Життя на картині виглядає зламаним, проте воно все одно намагається обгорнути й захистити людські душі.
Особиста історія Ольги Володимирівни тісно пов’язана з Чорнобильською темою, адже вона довгий час жила в Богуславі, що належав до четвертої зони радіації, та втратила близького родича-ліквідатора. Працюючи в місцевому коледжі, вона навчала дітей-переселенців із Прип’яті, чиї розповіді стали основою її творчого задуму.
«Я пережила це все разом зі своїми студентами; вони розповідали, як їх забирали з домівок, як спалювали їхні речі – це була справжня душевна смерть, і я бачила, як ці діти просто мліли й падали на заняттях від хвороб», – згадує художниця, підкреслюючи, що кожен штрих на полотні просякнутий реальним людським болем.
Попри фіолетові відтінки землі, що «стогне» від радіації, та образи птахів із вивернутими шиями, фінал картини залишається світлим. Зверху художниця зобразила хлопчиків із книжкою – символ майбутнього, яке має прийти на зміну руйнації.
Ольга Володимирівна переконана, що саме мудрість та життєдайна сила нинішнього покоління стануть тим магнітом, що поверне життя на Богом дану землю. Фіолетовий колір, який домінує в роботі, за словами мисткині, є не лише кольором тривоги, а й кольором великої надії, що пробивається крізь блакитні відтінки відродження.
Максим Левченко
