З початку повномасштабної війни мільйони українців були змушені покинути свої домівки і вирушити за кордон – подалі від небезпеки і загрози їхньому життю. Але чимало наших земляків уже зустріли ці сумні події не на рідній землі, бо саме подорожували чи працювали в іншій країні. Проте нині вони роблять все для того, аби навіть за тисячі кілометрів від домівок були корисними для своєї Батьківщини у такий непростий для неї час.
Так, студентка ІV курсу факультету педагогічної освіти, менеджменту та мистецтва Університету Григорія Сковороди в Переяславі Альона Король, коли розпочалась війна, перебувала на Шрі-Ланці, у відпустці. Вона поділилася з нами своєю історією про те, як пережила найскладнішу фазу війни далеко від дому.
24 лютого я прокинулась від повідомлення подруги «У нас війна». Кілька хвилин сумнівів та роздумів, і лише тоді прийшло усвідомлення. Той ранок я ніколи не забуду. Сонце і тепло, оскільки я на Шрі-Ланці, змінили сильна злива і гроза. То плакала Україна, а я разом з нею.
Тиждень переживань. Ми з чоловіком на відстані 6 500 км від дому, а вдома війна. Майже нічого не їли, сиділи в кімнаті, бо від прогулянок ставало лише гірше. Тиждень, як в тумані.
За тиждень я взяла себе в руки, пригадуючи усі психологічні техніки, усе що дізналася про себе за роки психотерапії, і почала працювати. Мої клієнти вже чекали на мене і наша оnline-зустріч була дуже хвилюючою. Київ та область, Харків, Миколаїв, Дніпро і Львів. Як пропрацювати увесь той біль, усю ту тугу, якої зазнали мої дівчата?
На третьому тижні я відчула себе ще психологічно впевненіше і у своєму маленькому блозі в Instagram повідомила, що проводжу безкоштовні консультації для тих, хто цього потребує. А для людей з «гарячих точок» я завжди маю під рукою контакти безкоштовних кризових спеціалістів, аби кожен отримав кваліфіковану допомогу. Адже це так важливо.
Жити ми з чоловіком продовжували на Шрі-Ланці, місцеві друзі запропонували залишитись у них. Постійно нас годували, брали з собою на прогулянки і кожного дня пропонували екскурсії. Ранок починався з обговорення новин, вони ділилися своїм досвідом, адже там лише 13 років тому закінчилась війна. Ланкійці розуміли, що ми відчуваємо і дуже підтримували.
20 березня я святкувала свій 26-ий день народження. Ще місяць тому я планувала зібрати вдома усіх друзів, а вийшло так, що друзями для мене стали малознайомі ланкійці. Вони влаштували мені свято, замовили неймовірно гарний торт і завалили подарунками. Я безмежно рада, що у такий складний час поряд опинилися добрі та щирі люди.
У соціальних мережах я знайшла групи українців на Шрі-Ланці. Звідти ми дізналися про мітинг в підтримку України, як інструмент розповсюдження правдивої інформації про те, що відбувається. У ніч перед мітингом ми з чоловіком власноруч шили прапор та писали гасла. Зустріти своїх на острові – щастя, бо вже більше місяця ми були самі.
Але тяжкі часи почались і на Шрі-Ланці. Економічна криза, відключення електрики по 10-13 годин на добу, введення надзвичайного стану та комендантської години. Працювати в таких умовах було дуже складно та, чесно кажучи, страшно – чужа країна.
Ми з чоловіком прийняли рішення переїхати до Іспанії. Тут ми зустрілись з нашими рідними друзями із України. Разом винаймаємо житло і підтримуємо одне одного, а також відвідуємо акції та мітинги на підтримку України.
Продовжуємо працювати і сплачувати податки, фінансово підтримуємо волонтерів та рідних. Майже кожного дня я провожу оnline-зустрічі з клієнтами – як платні, так і безкоштовні. Намагаюсь усіляко підтримати кожного, хто до мене звертається, аби надихнути, дати віру в майбутнє і опору.
Нині ми пристосовуємось до нового ритму життя. Але кожного дня згадуємо дім, зіздвонюємось з рідними і будуємо плани на час після нашої перемоги.
Ми розуміємо, наскільки тяжко бути зараз далеко від домівки, і що мільйони українців стали гостями в інших країнах не за власним бажанням. Те, чого вони зараз хочуть найбільше, – повернутися додому і обійняти рідних. Тож ми щиро віримо у те, що наша перемога уже не за горами і усі ми зустрінемо її на рідній землі.
Прес-центр факультету
